Четвер, 28.03.2024, 14:32
Вітаю Вас Гість | RSS
Сайт вчителя хімії та фізики
Шопінської Людмили
Миколаївни
 
         
ФАКТИ
Цитата дня
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наше опитування
ЯКИМ МАТЕРІАЛОМ ВИ СКОРИСТАЛИСЬ?
Всього відповідей: 22
Погода
Погода у Краснокутськ

вологість:

тиск:

вітер:

Принципи позитивного виховання

Світ переживає кризу виховання. Із кожним днем засоби масової інформації приносять нам усе більше звісток про дитячу та підліткову злочин­ність, занижену самооцінку, синдром нестачі уваги, наркоманію, ранню вагітність і самогубства. Майже всі батьки нині сумніваються як у старих методах виховання, так і в нових. Створюється враження, ніби жоден підхід не годиться, а проблеми наших дітей тим часом усе поглиблюються.

Деякі батьки вважають, що коріння проблем у вседозволеності й у тому, що ми дуже багато даємо своїм дітям. Інші думають, що вся справа в застарілих методах виховання — на зразок кри­ків і стусанів. Треті схиляються до думки, що нові проблеми породжені негативними змінами в само­му суспільстві.

  • Багато хто вважає, що винна надмірна кількість реклами, насильства і сексу на телеекранах. Зви­чайно, суспільство й той вплив, який воно здійснює на дітей, мають безпосереднє відношення до нашого питання, і деякі проблеми можна б було розв'язати за допомогою відповідних змін у зако­нодавстві,— однак куди важливіше звернути ува­гу на те, що відбувається вдома. Проблеми дітей починаються вдома й можуть бути розв'язані там же. Зміни в суспільстві — важливий чинник, але батьки повинні зрозуміти, що саме від них зале­жить, чи виростуть їхні діти сильними, впевненими в собі, здібними до співпраці та співчуття.

Проблеми дітей починаються вдома й можуть бути вирішені там же.

Щоб не відставати від змін, що відбуваються в суспільстві, батькам потрібно змінити свій підхід до виховання. За останні дві сотні років суспіль­ство здійснило історичний стрибок, надавши всім громадянам небувалі особисті свободи і людські права. Але, не дивлячись на те що сучасне сус­пільство хоче жити за принципами свободи і має права людини, батьки, як і раніше, використову­ють виховні методи, що дісталися нам із темного середньовіччя.

Сучасне суспільство хоче жити за принципами свободи й має права людини, а батьки, як і раніше, використовують виховні методи, що дісталися нам із темного середньовіччя.

Для того щоб виростити здорових, здатних до співпраці дітей, батькам потрібно вдосконалювати свої методи виховання. Керівники компаній знають: якщо вони хочуть зберегти конкурентоспроможність на ринку,/їм необхідно постійно змінюватися й по­ліпшуватися. Якщо батьки хочуть, щоб діти могли впевнено відчувати себе у вільному світі, потрібно виховувати їх за допомогою найефективніших су­часних методів.

У минулому (багато батьків це роблять і зараз) дітей контролювали за допомогою тиску, страху та відчуття провини. Щоб мотивувати хорошу пове­дінку, їм вселяли, що вони порочні та можуть за­служити добре ставлення тільки слухняністю. Найсильнішим стримуючим чинником для малюка був страх утратити любов і прихильність батьків. Якщо цього виявлялося недостатньо, дорослі вдавалися до більш жорстких покарань, які мали пробудити ще більший страх і зламати волю. Неслухняну дитину нерідко називали свавільною. За іронією долі з по­гляду позитивного виховання основою для розвитку в особистості духу співпраці, впевненості в собі й чуйності служить саме виховання сильної волі.

  • Щоб виховати в дитині дух співпраці, впевненість і чуйність, необхідно розвивати волю, а не ламати її.

Мета виховання полягала в тому, щоб прищепити дітям слухняність. Позитивне виховання спрямоване на те, щоб виростити вольову особистість, але при цьому схильну до співпраці. Щоб домогтися спів­праці, немає потреби ламати волю. Діти — з небес. Коли їх серця відкриті, а воля отримує необхідне підживлення, вони прагнуть співпраці.

  • Мета позитивного виховання — виростити вольову, але при цьому готову до співпраці дитину.

Методи минулого були націлені на виховання слухняних дітей. Позитивний підхід спрямований на виховання чуйних дітей, які підкоряються пра­вилам не зі страху, але діють спонтанно й ухва­люють рішення за покликом серця. І якщо такі діти не брешуть, то не тому, що це проти правил, а тому, що вони чесні і справедливі. Мораль для них не є чимось нав'язаним — вона йде зсередини, вихована співпрацею з батьками.

  • Замість того щоб розвивати в дітях слухняність, позитивне виховання прагне розвинути в них жалісливість.

Виховні методи минулого були зосереджені на тому, щоб привчити дітей підкорятися. Позитивне виховання прагне створення упевнених у собі лі­дерів, здатних творити свою долю самостійно, а не просто слідувати по стопах тих, хто йде попереду. Упевнені в собі діти виразно усвідомлюють, хто вони є і чого хочуть досягти.

  • Упевнені в собі діти менше піддаються тиску з боку однолітків і не мають потреби бунтувати

Сучасні діти не потребують мотивації стра­хом і покаранням. Вони володіють природженою здатністю відрізняти хороше від поганого — по­трібно тільки надати їм можливість розвинути цю спроможність. Замість того щоб мотивувати їх до належної поведінки за допомогою покарання і страхання, можна використовувати заохочення, а також їх природне здорове бажання подарувати батькам радість.

  • У цілому позитивне виховання — широка практична філософія виховання, застосовна до дітей будь-якого віку. Нові ідеї та методи стануть у нагоді для роботи з немовлятами, малюками, дітьми і підлітками. Навіть якщо дотепер ви виховували свого підлітка інакше, почніть застосовувати її принципи — і дитина піде вам назустріч.

Принципи і прийоми позитивного виховання направлені на те, щоб поліпшити спілкування з дітьми, поглибити співпрацю з ними і спонукати їх до якнайповнішого прояву своїх здібностей

Принципи позитивного виховання:

  • Відрізнятися від інших — нормально.
  • Припускатися помилок — нормально.
  • Виявляти негативні емоції — нормально.
  • Хотіти більшого — нормально.
  • Виражати свою незгоду — нормально, але пам'ятай, що мама і тато — головні.

Ці п'ять принципів дадуть вашим дітям сво­боду розвивати даровані Богом здібності. Якщо, використовуючи позитивне виховання, правильно втілювати принципи в життя, ваша дитина роз­вине в собі якості, необхідні для досягнення ус­піху: уміння прощати інших і себе, уміння ділити­ся, уміння чекати здійснення своїх бажань, відчут­тя власної гідності, терпіння, завзятість, пошана до оточуючих і до себе, дух співпраці, чуйність, упевненість в своїх силах, здатність бути щасли­вим. Пропонований новий підхід у поєднанні з ва­шою любов'ю і турботою дасть дітям можливість повністю розвинути свій потенціал на кожному етапі дорослішання.

Озброївшись новими ідеями, знайдете необхідну для виховання дітей впевненість і зможете спокійно спати ночами. Коли у вас виникнуть питання і ви знітитеся, ідеї стануть для вас щедрим джерелом, до якого ви зможете повертатися знову і знову, щоб знайти підтримку та пригадати, що необхідно вашим дітям і що ви в змозі дати їм.

Перш за все пам'ятайте, що діти насправді прийшли з небес. У них уже є все необхідне для зростання. Ви, як батьки, повинні тільки сприяти цьому процесу, допомогти повноцінно реалізувати закладений у них потенціал.

Усі діти народжуються безвинними і добри­ми. Кожна дитина особлива, приходить у цей світ з певним призначенням. Яблучна насінина при­родним чином перетворюється на яблуню. З неї не виросте груша або апельсин. Як батьки, ми перш за все повинні визнавати, поважати і підтримувати процес природного зростання наших дітей. Від нас не вимагається якимось чином формувати з них таких людей, якими вони на нашу думку повинні стати. Проте ми відповідальні за те, щоб надати їм мудру підтримку, коли йдеться про розвиток їх природжених талантів і сильних якостей.

Дітям не потрібно, щоб ми їх спрямовували або покращували, але їх зростання залежить від нашої підтримки. Ми повинні надати родючий ґрунт, на якому змогли б вирости плоди їх величі. Усе інше вони в силах зробити самі. У яблучній насінині таїться найдокладніший план її майбутнього зрос­тання і розвитку. Так само в розумі, серці й тілі кожної дитини є докладний план розвитку.

  • Не думайте, ніби вам необхідно зробити своїх дітей хорошими,— визнайте, що вони вже хороші.

Без розуміння природних шляхів розвитку дитини батьки схильні переживати непотрібне розчарування, турботу й вину, блокують або при­гнічують розвиток своїх дітей у деяких напрямах. Сильні діти менше піддаються тиску з боку одно­літків і не мають бунтувати для самоствердження. Вони думають своєю головою, але при цьому за­лишаються відкритими для допомоги та підтримки з боку батьків. Коли такі діти дорослішають, їх не сковують забобони оточуючих. Вони слідують сво­єму внутрішньому компасу й ухвалюють рішення самостійно.

  • У розумі, серці й тілі кожної дитини, що росте, є докладний план розвитку.

Відрізнятися від інших — нормально

Кожна людина від народження унікальна й осо­блива. На практиці це означає, що діти можуть дуже відрізнятися від того, якими їх хотіли бачити батьки. Кожному дані особливі таланти, перед кож­ним стоять унікальні задачі в житті. Щоб малюк міг вирішувати ці задачі, необхідно задовольнити його індивідуальні потреби. Батьки мають не про­сто терпіти особливості своїх дітей, але приймати їх. Нам слід прагнути розпізнавати особисті по­треби дитини та задовольняти їх.

Якщо батьки не розуміють цього позитивного принципу, то нерідко доходять висновку: «З моєю дитиною щось не так. Схоже, вона потребує не стільки виховання, скільки перевиховання» або «Моя дитина погана, і її потрібно виправити». Таке ставлення — найбільша помилка, якої можуть при­пуститися батьки. Дітям необхідно однозначно да­вати знати, що з ними все гаразд і що відмінності між людьми прийнятні, навіть очікувані.

  • Батьківське невміння приймати дітей такими, які вони є, виражається в словах: «З моєю дитиною щось не так».

Зазвичай батьки вирішують, ніби їхні діти погані або з ними щось не так, саме тоді, коли не можуть домогтися від них співпраці. Знаючи про відмінності між дітьми і про те, як ці відмінності виявляються, батьки і матері не поспішають при­пускати найгірше, якщо їх дитина виявляється не такою, як вони чекали. Замість того щоб намага­тися викоренити ті або інші особливості дитини, батьки виховують малюка так, щоб він міг про­явити свої таланти і подолати недоліки.

Кожна дитина є унікальним поєднанням харак­терних особливостей, визначених статтю, статурою, темпераментом, характером, інтелектом і стилем навчання. Коли батьки знають про ці відміннос­ті між дітьми й уявляють собі, які можуть бути комбінації перерахованих вище чинників, їм легше зрозуміти та прийняти особистісні риси нащадка. Розширивши таким чином свій світогляд на речі, батьки вже не схильні думати, що одна дитина краща за іншу або що існує якийсь єдиний зразок, якому повинен відповідати їх малюк.

  • 3 того, що діти різні, не витікає, що хтось краще, а інший — гірше.

Батьки нерідко приходять до помилкового переконання, ніби вони знають, що добре для їх малюка. Припустимо, ваша дитина — яблуня, а ви наполегливо прагнете виростити з неї хорошу гру­шу. Таке турбування тільки затримує розвиток малюка. Хоча діти народжуються із закладеним у них внутрішнім планом того, якими вони повинні бути й що повинні робити тут, для реалізації та розвитку внутрішнього потенціалу їм необхідно, щоб батьки приймали їх такими, які вони є, лю­били, підтримували, приділяли час і увагу.

Від батьків не залежить, яким виявиться їх малюк, проте вони відповідальні за те, щоб до­помогти йому реалізувати все краще, що в ньо­му закладене. Батько і мати повинні пам'ятати, що кожній дитині призначено унікальну подорож у цьому світі й що перед нею стоять особливі зада­чі, які потрібно вирішити. Вважати, що ви наперед знаєте, якими повинні стати ваші діти,— значить видавати з себе Господа Бога.

Статеві відмінності. Особливо яскраво статеві відмінності виявляються в підлітковому віці, але все-таки з першого ж дня життя хлопчики — це хлопчики, а дівчатка — дівчатка. Кожна дитина, незалежно від статі, наділена неповторним поєд­нанням чоловічих і жіночих якостей, і важливо приймати її такою, яка вона є.

Дуже часто батько або мати вважає, ніби ма­люкові потрібне те саме, що їм самим. Познайомившись з типовими відмінностями між статями, ви знатимете, що прийнятне, а що непри­йнятне для хлопчиків і для дівчаток.

Нерозуміння відмінностей часто за­важає матерям оцінити те, що дає дитині чоловік, і  навпаки.  Час­тіше за все мати інстинктивно, розуміє, що потрібно ді­вчинці, але не хлоп­чикові. Батько ж інстинктивно знає, що необхідно хлопчикові, але не дівчинці. Тому ми часто даємо своїм дітям те, що потрібно було б нам, але не потрібно їм.

Люди, які не здогаду­ються про відмінності, за­звичай  реагуватимуть на ту або іншу ситуацію так само, як реагували б вони самі.

Потреба в довірі й турботі. У хлопчиків звичайно є особливі потреби, які менш важливі для дівчаток. Так само в дівчаток є особливі по­треби, менш важливі для хлопчиків. Безперечно, головна потреба для тих й інших — любов. Але любов може виражатися по-різному Любов батьків у першу чергу виявляється через довіру і турботу.

Турбота — це готовність завжди прийти дитині на допомогу, зацікавленість у її благополуччі, інтерес до особистості, прагнення зробити щасливим, співчуття до її болю. Турбота — це активний різновид любові.

  • Піклуватися — значить цікавитися і перейматися життям дитини.

Довіра — значить визнання, що в дитини все гаразд. Це віра в те, що дитина може успішно вчитися на власних помилках. Це готовність дозволити життю йти своїм плином, вірячи, що врешті-решт усе буде добре. Довіряти дитині — значить вірити, що вона завжди робить все, на що спроможна, навіть якщо на перший погляд здається, ніби це не так. Довіряти — значить давати малюкові свободу і простір робити все самостійно.

  • Довіряти — значить давати малюку свободу і простір робити все самостійно.

Звичайно, кожній дитині потрібна й довіра, й турбота, але в різних пропорціях. Усе добре в міру. До дев'ятирічного віку всі діти потребують багато турботи та дещо менше довіри. Після дев'яти — починають природним чином віддалятися від батьків і стають більш незалежними. Перша ознака, що дитина від вас віддаляється,— вона соромиться вашої поведінки. Приблизно в дев'ятирічному віці в дитини починає розвиватися відчуття власного «я» як окремого від батьків єства. Це час самоусвідомлення. З цієї миті і до вісімнадцятирічного віку Дітям потрібно більше довіри,хоча і турбота теж як і раніше необхідна. Незалежно від віку хлопчикам потрібно більше довіри, а дівчаткам — турботи. Хлопчик задоволений собою, якщо може діяти самостійно. Добиваючись чогось без сторонньої допомоги, він знаходить упевненість у собі і відчуття власної гідності. Так, хлопчик може чинити опір тому, щоб мама допомогла йому зав'язати шнурки, оскільки йому приємноусвідомлювати, що він робить це сам. З другого боку, якщо ви пропонуєте допомогу дівчинці, вона відчуває, що її люблять. Пропозиція допомоги дівчинці — це жест турботи, а дозвіл хлопчику зробити щось самостійно — жест довіри.

  • Незалежно від віку хлопчикам потрібно більше довіри, а дівчаткам — турботи.

Якщо мама надто піклується про те, щоб задо­вольнити ту або іншу потребу хлопчика, він нерід­ко тлумачить її поведінку таким чином: «Вона не вірить, що я можу зробити це сам». Якщо ж батько вірить у здатність дочки робити щось самостійно, вона може подумати, начебто тато не дуже нею опікується. Якщо дівчинці дають багато свободи, їй може здатися, що її відштовхують, кривдять, не люблять. Хлопчик же нерідко просто розцвітає від подібного ставлення, оскільки відчуває, що батьки визнають його самостійність і вірять у його здатність піклуватися про себе самостійно та діяти правильно.

Матері нерідко роблять своїх синів слабкими, пригнічуючи своєю опікою. Батьки часто дають дочкам занадто багато самостійності та можливості обходитися без сторонньої допомоги, нехтуючи та­ким чином потребою дівчаток. Батькам слід зрозу­міти, що хлопчики формують позитивне уявлення про себе на основі довіри з боку оточуючих, а ді­вчатка — на основі уваги та турботи.

Зберегти турботу та довіру. Найскладніша задача для жінки — знову почати довіряти чоловікові після того, як він завдав їй болю, тоді як чоловікам осо­бливо важко відродити в собі бажання піклуватися про жінку, якщо це бажання чомусь згасло. Коли у взаєминах подружжя виникають труднощі, жін­ки частіше за все жаліються: «Я не одержую того, що мені необхідно» (тобто «Я не вірю, що він дасть те, що мені необхідно»). Чоловіки ж скаржаться: «Усе одно їй нічим не догодиш, так навіщо напру­жуватися» (тобто «Я про неї більше не піклуюся»). Жінки звичайно говорять: «Він про мене перестав піклуватися»,— а чоловіки кажуть: «Вона всім не-задоволена, тому я і перестав турбуватися».

А тенденції починають виявлятися ще в дитин­стві. Приходячи в цей світ, хлопчики і дівчатка схильні однаково довіряти оточуючим і піклува­тися про них. Коли малюки зустрічають знева­гу до своїх потреб і бажань або відчувають біль від того, що ці потреби і бажання не задоволені, реакція хлопчиків звичайно полягає в тому, що вони менше піклуються про оточуючих, а реак­ція дівчаток — вони починають менше довіряти. Задача батьків — дати дівчинці більше турботи, розуміння і пошани, щоб вона могла довіряти; а по відношенню до хлопчика необхідно проявити більше довіри, прийняття і схвалення, щоб спо­нукати його піклування.

  • Завдання батьків — дати дівчинці більше турботи, розуміння і пошани, щоб вона могла довіряти оточуючим.

Дівчинці необхідно відчувати, що вона може довіряти своїм батькам — що вони завжди готові зрозуміти її відчуття, бажання і потреби. Так вияв­ляється її потреба залишатися слабкою та залежати від оточуючих. їй необхідна впевненість у тому, що вона може розраховувати на підтримку батьків. Нерідко дівчата задовольняють це своє бажання, ділячись зі старшими відчуттями та звертаючись до них за допомогою. Коли дівчинці погано, вона повинна знати, що батьки готові оточити її турбо­тою, тоді вона залишається відкритою. Довірлива дівчинка щаслива й задоволена життям. Для роз­витку своїх обдарувань і талантів дівчаткам необ­хідна впевненість у близьких людях. Інакше вони відчувають себе ні на що не здатними, вважають, що їх не люблять, і відмовляються від підтримки оточуючих.

Якщо дівчинка не в змозі одержати те, чого потребує, вона пригнічує свої жіночі якості (слаб­кість, уразливість) і починає переживати властиву хлопчикам потребу в самостійності, довірі, при­йнятті та схваленні. Для дівчинки настільки боліс­на нестача турботи, що вона відкидає своє жіноче єство та розвиває чоловічі якості.

  • Якщо дівчинкою нехтують, вона може розвинути в собі чоловічі якості — щоб не відчувати болю від незадоволеності.

Це ще не означає, що дівчинка, якій властиві чоловічі риси, неодмінно чогось недоотримала. Можливо, у неї просто активний темперамент, і дівчинка поводиться, як хлопчисько, але їй усе одно потрібно більше турботи, розуміння і поваги.

Природно, для впевненості хлопчика в за­втрашньому дні та довірі до старших, йому теж потрібні турбота, розуміння і пошана, проте для нього важлива мотивація до дії. Без мотивації він перестає взагалі про щось піклуватися і врешті стає похмурим, некерованим, починає погано вчитися. Без мотивації хлопчик не може зосередитися, що призводить або до депресії, або до гіперактивності. Найголовніша потреба хлопчиків — мотивація до діяльності.

  • Завдання батьків — проявити  до хлопчика більше довіри, прийняття та схвалення, щоб мотивувати його до діяльності.

Для того щоб хлопчик піклувався про оточую­чих, його дії необхідно мотивувати успіхом і за­охоченням. Потрібно ясно показати, що він здат­ний радувати своїх батьків. Усвідомлення цього служить йому мотивацією поводитися відповідним чином і надалі. В іншому разі хлопчик стає слаб­ким і перестає піклуватися. Позитивне заохочення правильної поведінки служить хлопчикові додат­ковим підтвердженням успіху.

Пропонуючи допомогу дівчинці, ви даєте їй зрозуміти, що вона вам не байдужа, що ви про неї піклуєтеся, але хлопчик може сприйняти пропо­зицію про допомогу як образу. Побачить у цьому натяк, що ви не вірите в його здатність зробити справу самостійно. Іноді якнайкращий спосіб ви­явити турботу про хлопчика — дати йому мож­ливість зробити щось самому. Навіть якщо ви впевнені, що в дитини нічого не вийде, повірте, що вона отримає зі своєї невдачі необхідні уроки. І, будь ласка, пам'ятайте: якщо хлопчик зазнає невдачі, ніколи не кажіть йому: «Ну ось, я ж попереджав!»

  • Пропонуючи допомогу дівчинці, ви даєте їй зрозуміти, що піклуєтеся про неї, але хлопчик може сприйняти пропозицію про допомогу як образу.

Звичайно, дівчаткам теж потрібні довіра, при­йняття і схвалення, але хлопчикам для мотивації до дій необхідно всього цього більше. Хлопчик охоче піклується про оточуючих, коли відчуває себе компетентним і бачить, що його приймають таким, яким він є. Посилені дози довіри дозволяють хлопчикові відчути себе компетентним. Висока оцінка — «суперпаливо» для нього. Якщо хлопчик бачить, що оточуючі цінують те, що він робить, у ньому прокидається потреба робити ще більше. Немає більш сильного стимулу, ніж успіх.

Хлопчики з Марсу, дівчатка з Венери. Розуміння того, що у хлопчиків не такі потреби, як у дівчаток, допоможе батькам (особливо матерям) переглянути своє ставлення до сина, щоб дати йому необхідне. Певним чином, розуміння особли­вих потреб дівчаток допоможе батькам (особливо, батькові) переглянути своє ставлення до дочки, щоб дати необхідне їй. Недостатньо просто любити своїх дітей і давати їм те, що хотіли б одержа­ти ми самі,— потрібно, щоб дари нашої любові задовольняли особисті потреби дитини. Якщо ви пам'ятатимете, що хлопчики (як і чоловіки) родом з Марса, а дівчатка (як і жінки) — з Венери, вам набагато простіше виховувати дітей.

Коли марсіани говорять про проблеми? Саме тоді, коли шукають рішення, інакше вони схильні мовчати. На Венері хлопчика пригнічують над­мірною турботою, він може стати зніженим і вже не відчуватиме потреби в свободі дій.

  • Коли хлопчика пригнічують надмірним турбуванням, він може стати зніженим.

Однак, можливо, у хлопчика просто переважає сенситивний темперамент, і тому він у багатьох відношеннях поводиться більш жіночніше. У хлопчиків із сенситивним темпераментом рівень жіночих гормонів нерідко буває підвищеним, а рівень чоловічих – заниженим, тому вони зазвичай проявляють більше жіночих рис.

Нижче наводяться декілька простих положень, які допоможуть вам не забувати, що хлопчики з Марсу, а дівчатка з Венери.

Типова помилка батька. Коли дитина засмучена або має потребу здійснити опір життєвим негараздам, татусі пропонують рішення проблем, замість того, щоб просто виявити співчуття. Чоловіки люблять знаходити вихід із складної ситуації і нерідко гордяться своїм статусом « Я – Вирішую – Всі – Проблеми». Батьки забувають, що іноді дитині потрібно, щоб хтось просто зрозумів причини суму, а не пропонував вихід. Якщо завжди надавати дитині поради у вирішенні проблем, вона врешті – решт просто перестає ділитися тим, що відбувається у її душі.

Хлопчики з Марсу

Дівчатка з Венери

Хлопчикам потрібно більше любові, уваги та визнання у відповідь на те, що вони роблять, на їхню здатність діяти без сторонньої допомоги і на результати їхньої діяльності

Дівчаткам потрібно більше уваги і визнання у відповідь на те, які вони є, що вони відчувають і чого хочуть

Хлопчики мають потребу радувати оточуючих своїми досягненнями. Давайте високу оцінку їхньої діяльності

Дівчатка мають потребу в тому, щоб їх любили за те, які вони є. Захоплюйтеся ними

Хлопчикам потрібно більше схвалення і мотивації їхньої діяльності

Дівчаткам потрібно більше допомоги й підбадьорення

Хлопчик щасливий, коли відчуває, що потрібен і може дати комусь необхідну підтримку. Хлопчик засмучується, коли відчуває, що нікому не потрібен або не в  змозі виконати поставлене перед ним завдання

Жінка або дівчинка щаслива, коли відчуває, що може одержати необхідну їй підтримку. Вона засмучується, коли відчуває, що допомоги їй чекати нема звідки і доведеться робити все самій

Для того щоб піклуватися про інших і мати стимул до діяльності, хлопчикам найперше необхідні довіра, прийняття і схвалення

Для того щоб довіряти близьким і бути впевненим в собі, дівчаткам найнеобхідніші турбота, розуміння, пошана

Марсіани говорять про проблеми саме тоді, коли шукають рішення, інакше вони схильні мовчати: «Якщо ти нічим не можеш допомогти, просто забудь про це». На Венері ж існує протилежне ставлення: «Якщо ти нічим не можеш допомогти, давай хоча б поговоримо про це». Для чоловіків незрозуміло і навіть незбагненно, чому жінки отримують таке задоволення, ділячись своїм болем. Але якщо на Марсі подібне відношення здається незбагненним, то на Венері воно є цілком природнім.

Татусі схильні нехтувати про­блемами дітей, пропонуючи гото­ві рішення, при цьому вони не розуміють, що цим просто пригнічують або принижу­ють дитину. Якщо батьки не проявляють співчуття й ува­гу, коли малюк виражає не­задоволеність обставинами життя, дитина інтерпретує їх ставлення неправильно. Коли дорослі дістають з кишені готові відповіді, дитині здається, ніби з нею щось не так, адже вона ро­бить проблему з такої дрібниці. Дитині необ­хідно не роздумувати про те, чи варто турбува­тися в даній ситуації, а віль­но проявляти свої почуття і знати, що її зрозуміють. Якщо батьки утримуються від того, щоб запропонувати

прості рішення, діти відчувають, що оточені довірою і турботою, яких вони так потребують.

Типові репліки батьків, які дитина може сприй­няти як зневагу до її болю і гіркоти:

  • Не турбуйся про це.
  • Це — дрібниці.
  • Так у чому ж проблема?
  • Усе не так погано.
  • Таке трапляється.
  • Це нісенітниця.
  • Тобі потрібно зробити ось що.
  • Просто займися чимось іншим.
  • Просто зроби це
  • Поясни ж до ладу, у чому справа.
  • Усе буде в порядку.
  • Це все не так важливо.
  • Як-небудь впораєшся.
  • А що я можу зробити?
  • Чому ти мені про це розка­зуєш?

Розуміючи,   яким чином можна ненаро­ком знецінити почуття дитини, батьки можуть ефективніше надавати своїм дочкам і синам під­тримку, якої ті потребу­ють. Жінка, яка хоче, щоб чоловік її вислухав, як правило, здатна добитися цього, проте вислуховувати дітей чоловіки часто просто забувають.

Замість того щоб дати дитині мож­ливість висловити свою печаль і розчарування, татусі дуже часто намагаються просто розв'язати проблеми.

Уміння вирішувати проблеми — дуже корис­на якість, якщо саме про це просять ваші діти. У більшості ж випадків від батьків вимагається більше слухати і трохи менше говорити, щоб ди­тина могла просто поділитися тим, що накипіло на душі. Якщо ви в деяких випадках відмовитеся від спроб розв'язати проблеми дітей, ваша задача стане простішою, а діти будуть щасливіші.

Типова помилка матері. Небажані поради, коли дитина погано поводиться, припускається помилки або, як матері здається, потребує допомоги. Жінки люблять удосконалити все в будинку і в житті. Чо­ловіка теж не проти дещо підправити, але чоловіча позиція така: «ремонтуй тільки те, що зламалося, в інакшому випадку — дай спокій».

  • Жінкам притаманно вважати, що як би добре не йшли справи, вони завжди можуть іти ще краще.

Коли жінка   любить чоловіка, діяльність її зосереджується на ньому. А чоловік нерідко чинить опір її непрошеним порадам і питанням. Коли жінка стає матір'ю, основна частина її діяльності зосереджується на дітях. Жінкам варто пам'ятати, що діти не по­требують не тільки того, щоб хтось вирішував їхні проблеми, але й того, щоб їх самих удосконалювали.

Якщо мати дуже турбується про свого малюка або дає йому дуже багато порад, вона пригнічує його своєю турботою та позбавляє довіри, необхід­ної для нормального розвитку. Схильність матерів піклуватися, поправляти і давати поради особливо шкодить хлопчикам. Загальне правило таке: після того, як ви один раз поправите свою дитину, по­трібно три рази відзначити, що вона робить щось добре. Три позитивні сигнали на один негатив­ний — нормальна пропорція.

  • Після того, як ви один раз виправите свою дитину, потрібно три рази відзначити, що вона робить щось добре.

Ще краще не поправляти дітей прямо, за до­помогою поради, а просто спрямовувати їх на пев­ну поведінку. Замість того щоб говорити: «Тобі слід м'якше поводитися зі своєю сестрою»,— ска­жіть: «Чи не будеш ти м'якшим зі своєю сестрою? Я хочу, щоб ви жили дружно».

Даючи дитині новий напрям, ви зосереджує­теся не на тому, що він робив неправильно, а на успішній діяльності. Якщо ви звертаєте увагу на те, чого хочете від дитини, і на те, як це зробити, малюк чинить опір менше. Пізніше, коли дитина буде готова прийняти ваші пояснення, вона по­просить вас пояснити і вислухає.

Типові репліки матерів

Ти залишив тарілку на столі

Чи не віднесеш ти таріл­ку в раковину?

Не кричи в будинку

Будь ласка, говори тих­ше, ми з тобою не на вулиці / (для старших ді­тей) будь ласка, не кри­чіть

У тебе в кімнаті, як і раніше, повний бардак

Чи не прибереш ти в кім­наті?

У тебе шнурівки не зав'язані

Чи не зав'яжеш ти шнурівки?

Я прочекала тебе тут тридцять хвилин. Якщо ти спізнюєшся, потріб­но подзвонити і сказати про це

Якщо ти бачиш, що спіз­нюєшся, попереджай ме­не, будь ласка, про це по телефону. Я чекаю тебе тут тридцять хвилин

Якби ти був більш ор­ганізованим, то не забув би про це

Будь ласка, постарайся бути організованішим, і тоді ти не забуватимеш

Спонукаючи дітей до співпраці за допомогою позитивного виховання, жінка звільняється від необхідності читати лекції або поправляти своїх дітей. Діти природним чином учаться, що добре і правильно, успішно виконуючи те, про що їх просять.

Якщо мати виправляє дитину або дає непрошені поради, малюк сприймає це як знак, що він недо­статньо хороший або з ним щось не так. Дитина розуміє, що .про неї піклуються, але не відчуває, що довіряють. Коли вона стане дорослою, можли­во, згадуватиме про материнську любов і турбо­ту з великою теплотою, не розуміючи при цьому, чому всього боїться і ніколи не наважується на ризик.

Коли порада необхідна. Якщо дитина прямо просить поради, слова батьків можуть виявитися корисними. Проблема полягає в тому,що матері дають багато настанов і в результаті діти взагалі перестають слухати. Особливо недоцільно щось радити в той момент, коли дитина чинить опір вашій волі. Це приведе лише до упередженості проти того, щоб просити поради коли це дійсно буде потрібно. Добре радити, коли дитина про це просить. Якщо ви не перевантажуєте настановами, то, з часом коли дитина подорослішає, вона стане сама до вас звертатися.

Хлопчики більш чутливі, коли їм пропонують готові рішення, ніж дівчатка. Дівчинка може сильніше чинити опір пораді, але все ж таки продовжує ділитися з батьками своїми почуттями ( хоч і набагато менше, ніж цього потребує), а хлопчик взагалі втрачає бажання спілкуватися. Якщо батько або мати дають синові зайві поради, він перестає ділитися своїми потребами, ставити питання і, найголовніше, перестає слухати.

  • Дівчинка менше ділиться своїми почуттями, якщо їй пропонують рішення проблем, а хлопчик узагалі перестає слухати батьків, коли вони дають йому багато порад.

Мати прагне дати дітям пораду, щоб їм не доводилося знову долати ті самі труднощі. Така підтримка спонукає хлопчика просто закритися. І тоді мати скаржиться : «Він зовсім мене не слухає». Матерям слід було б повірити в те, що їхня дитина здатна вчитися самостійно, а вразі потреби сама попросить поради.

Хлопчики забувають, а дівчатка пам’ятають.

Одна з відмінностей між хлопчиками та дівчатками полягає в тому, що хлопчики забувають, а дівчатка пам’ятають. Іноді мати надто переживає, що син забуває про її прохання. Тати ж переживають, що доньки говорять про свої проблеми набагато більше, ніж потрібно.

Давайте з’ясуємо звідки ці розбіжності.

Для того, щоб подолати стрес, чоловіки і хлопчики прагнуть зосередитися на чомусь одному: на проблемі, яку необхідно вирішити, на загальній задачі. Чим важча стресова ситуація, тим швидше  вони забувають про все, крім свого завдання яке є на часі. Чоловік може настільки зосередитися на роботі, що забуде про власний день народження, про річницю весілля, і навіть про день народження дитини.

Не знаючи про цю особливість чоловіків, жінки часто приймають забудькуватість хлопчиків та чоловіків за байдужість. У стані стресу жінка здатна тримати в пам’яті  більше; їй важко забути про важливі речі й обов’язки. Тому, після важкого дня, жінка звичайно хоче пригадати і поговорити про нього, а чоловік прагне забути про всі турботи і подивитися телевізор або почитати газету.

Чоловік розслабляється, зосереджуючись на чомусь одному, а жінка, навпаки, хоче розсіяти свою увагу, поговоривши про прожитий день, пригадуючи подробиці, тим самим відпускаючи всі неприємності. Чоловік для того, щоб послабити стрес, забуває про неприємності, а жінка – згадує їх.

  • У стресовій ситуації хлопчики зосереджуються на певній задачі, а дівчатка мають потребу виговоритися.

Ця важлива відмінність є поясненням, чому так часто між чоловіками й жінками виникають непорозуміння.

Усвідомлюючи відмінність, можемо не лише покращити відносини зі своїм супутником життя, але також краще зрозуміти й підтримати власних дітей.

  • Усвідомивши відмінності,зумовлені статтю, ми можемо краще зрозуміти і підтримати своїх дітей.

Коли маленька дівчинка починає скаржити­ся, їй насправді потрібно пригадати минулий день і поговорити про нього. Тато має розуміти, що від нього не вимагають рішення проблем і тому не слід квапити дочку, щоб вона перейшла до суті. Дочці потрібні час, розуміння й увага тата. Якщо він буде дійсно уважно слухати, а не просто роби­ти вигляд. Дівчинці потрібна щира увага батька, щоб розібратися в собі й відпустити стрес, отри­маний за день. Застосовуючи методи позитивного виховання, батьки повинні стежити за тим, щоб не перескакувати дуже швидко до заохочення або тайм-ауту. Дівчинці потрібно більше часу, щоб висловитися і відновитися. Один із найефектив­ніших засобів, за

Календар свят України. Мова ділового спілкування
НОВИНИ В СВІТІ
НОВИНИ ОСВІТИ
Конструктор сайтів - uCoz